ШЛЮБ НА ВІРУ: ПОЧАТОК СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ ЧИ БЛУДНЕ СПІВМЕШКАННЯ?
О. Андрій Дутчак: «Шлюб – це те, що дає людині відкритися…»
Різдвяний піст для кожного вірника – особливий час. Він допомагає не тільки згадати про свою віру, але й обновити її, зміцнити стосунки з близькими людьми і направити своє життя на краще. А вже на Різдво, посповідавшись, яке щастя піти всією родиною до церкви та почути цей ангельський спів: «Слава во вишніх Богу, і на землі мир, у людях благовоління!» І Той Хтось не за щось, не за якісь заслуги, коли вже руки опускаються, коли лікарі безсилі, додає снаги жити і зсилає такі чудеса, що словами важко описати. Вже багато було сказано про те, що піст – це не тільки відмова від непісної їжі, але й перемога духовного над тілесним, богоугодного над аморальним. Тому в часі різдвяного посту уважному читачеві запропонуємо цікаві роздуми: «Шлюб як цінність сім'ї». Що таке шлюб на віру – початок сімейного життя чи блудне співмешкання? На цю тему розмовляємо з отцем Андрієм ДУТЧАКОМ.
– Коли ми говоримо про шлюб, то на усю вичерпну відповідь знадобиться багато часу. Що є основою шлюбу та сім'ї? Найперше, це має бути почуття любові, те, що формує, дає можливість реалізувати себе в подружжі, і те, що дає можливість відчути цінність співжиття подружжя. Але, щоб до того дійти, треба зрозуміти, що таке любов. Ми дуже часто забуваємо, що людина в своїй сутності створена з двох елементів – тіло та душа. Ці два елементи визначають спосіб нашого життя, наші діяння та єство. Тіло – це те, що притаманне нашим фізичним вчинкам, а духовне – це те, що людина вважає особистим і не дуже хоче це показувати. Але Церква вчить, що ці два чинники мають виявлятись пропорційно, гармонійно, бо саме вони є запорукою реалізації людини в цьому світі як створіння Божого і як подоби Божої. І якщо людина реалізовує себе однобоко, наприклад, лише в площині фізичній, і не реалізовується духовно, то маємо неправильне розуміння шлюбу, самих цінностей шлюбу, спотворене поняття любові. Бо все наше життя сприймається лише в площині фізичній.
– Зауважу, отче, що людині інколи не просто знайти цей баланс духовного та фізичного. Бо коли вона обирає лише духовне, вона приречена скотитись у прірву духовної «прєлєсті». Це ще один гріх, який особливим рядком виокремлюють святі отці Київського Патріархату. По суті, це та сама гординя, але в іншій іпостасі. І чи не найкращий ангел Бога, освічений, розумний, талановитий, возвеличився над Богом і став Сатаною. Але, живучи лише в матеріальному вимірі, де панують меркантильні речі, розпуста, чревоугіддя, ми маємо великий шанс перетворитись на споживачів суспільних благ. Звісно, їсти смачно, ніхто не забороняє, але ж не обжиратись і не ставати рабами шлунку. І взагалі, люди, які не мають нічого святого, ризикують стати негідниками і виправдовують свої вчинки особистими хибними переконаннями.
– Власне в цьому і полягає нерозуміння шлюбу. Це має бути Богом благословенне співжиття, і саме Бог має бути в центрі життя родини, а не наше фізичне, чисто споживацьке бачення. Це що означає? Я живу з цією особою, поки в мене є до неї якісь почуття, але коли вони зникають, я розходжусь? Врешті-решт, найприкріше те, що жертвою цих стосунків є діти. Тому Церква часто думає і про цю третю сторону. Бо вони невинно покарані саме через неправильне розуміння батьків свого образу життя. Чому Церква не сприймає шлюб на віру і не визнає його? Бо це не є сім'я, це співжиття двох людей в стані гріха, і ці люди обмежені в можливості отримати Тайну покаяння в сповіді, а відтак не мають можливості піти до Причастя. Бо важливо не тільки покаятись, а, вийшовши зі сповідальниці, постановити уникати в майбутньому цих гріхів. Інакше – для чого сповідатись?
– До речі, за статистикою, діти, зачаті і народжені не в шлюбі, часто з'являються на світ ослабленими та недоношеними. Ймовірно тому, що майбутня мама постійно перебуває в стресі і відчуває страх бути покинутою, натикаючись на стіну непорозуміння з боку майбутнього батька. Можливо, його родина не стала для нього еталоном міцного шлюбу, тому він не бачить потреби в тому, щоб одружуватись і брати церковний шлюб. Насилля в таких родинах також не бракує.
– Звісно, бо гріх породжує гріх, зло, ненависть, приниження та образи. Йдеться про те, що таким людям важко реалізувати добро в своєму житті. Такий стан породжує ланцюгову реакцію і веде до знецінення правдивих вартостей. Потім людина перестає розуміти для чого їй треба йти до церкви, для чого треба молитися, для чого сповідатися. Цей, начебто, маленький гріх породжує інші, а з часом з'являється думка, що нічого поганого вона не робить, не вбила, не вкрала і таке інше. А пізніше в її свідомості ця відповідальність за неправильні вичинки просто нівелюється.
– Який вихід із цієї ситуації? Як бути, коли один з партнерів мав шлюб?
– Треба знову повернутись до розуміння, що таке шлюб. Дуже часто він зводиться лише до обрядодійства, бажання зберегти пам'ятку того урочистого дня. Але суть події в тому, що людина складає присягу, і священик її благословляє! І, власне, тепер Церква старається уникати таких моментів. Молоді пари інтенсивно готують перед вінчанням, щоб вони розуміли, що має відбуватись. Що шлюб – це не лише красива фотографія чи відео зйомка, гості та красиве вбрання. Але й благословення священика, яке залишає слід на все життя людини. Шлюб береться раз в житті, допускається інший шлюб лише при смерті чоловіка чи жінки. Іншого варіанту немає! Хоча зараз можна почути з вуст людей, що беруть, нібито, другий раз шлюб. Але насправді це не так. В католицькій церкві не можна брати другий раз шлюб. На жаль, є випадки коли подружнє життя через певні обставини руйнується, люди не можуть бути більше разом. Такими обставинами можуть бути будь-яка залежність, алкогольна чи наркотична, одного з подружжя, нерозуміння своїх подружніх обов'язків. Є багато причин, які нівелюють цінність шлюбу. Проте хочу наголосити мова не йде про розлучення, а про причини, які визнають подружжя таким, що взагалі не відбулось. Цими питаннями вже займається Церковний Трибунал. Він знаходиться при Єпархійному управлінні в місті Жовква. Туди подається певний пакет документів, викликається друга сторона, і якщо вона не з'являється декілька разів, то цей процес починається без її участі. Також викликаються свідки, відбуваються засідання, на яких скрупульозно досліджуються усі обставини позивача уневажнити шлюб.
– Так уневажнення чи розірвання шлюбу?
– Нема того поняття в церкві як розвід. Є уневажнення! Впродовж певного часу триває судовий процес, і цей шлюб визнається як такий, що відбувся або не відбувся – шлюб, якого не було. До чого я веду: людина має бути свідома того, що це відбувається раз на все життя. І тепер Церква старається дбати, щоб було якомога менше таких випадків і підстав для уневажнення шлюбу.
– А як часто до Вас, отче, звертались з таким проханням?
– Раніше було частіше, бо знову ж таки катехитичні школи для подружніх пар тільки формувались. Як колись було? Люди прийшли, подали на оповіді, і ми їх більше не бачили до шлюбу, а потім в них з'являлись якісь життєві обставини, і з'ясовувалось пізніше, вони разом не живуть. Тепер ситуація дещо змінилась, бо люди розуміють, що мають менше можливостей для спекуляції.
– Але якщо примирення людей, за плечима в яких церковний шлюб, не можливе, і вони в цей час проживають в громадянському шлюбі з іншими особами. Як бути?
– Їм треба звертатись в Церковний Трибунал. Можливо, люди не знають, що є підстави, які дозволяють цей шлюб уневажнити. І це не тільки зрада. Це може бути маніпуляція інформацією, неправдомовність, нерозуміння своїх подружніх та батьківських обов’язків.
– А через лише одне покаяння можна отримати уневажнення шлюбу?
– Уникаючи Церковного Трибуналу, це зробити неможливо! Людина може покаятись, відновити свої стосунки з Богом, але для того, щоб розпочати нові стосунки з іншою людиною, вона мусить пройти цю процедуру. Навіть, якщо вона кається і сповідається, іншого варіанту нема, якщо вона хоче далі будувати своє сімейне життя на засадах християнської моралі.
– А скільки разів людина має шанс на цей повторний шлюб?
– Ми не можемо говорити про кількість, як таку. Церква взагалі не схвалює, коли береться повторний шлюб. Шлюб буває єдиним, а такі випадки слід сприймати радше як виключення, як особливості людського життя. Тому коли людина наважується взяти шлюб, вона немає права думати про можливості іншого!
…І це лишень маленький фрагмент нашої з отцем розмови про шлюб як цінність сім'ї. Найважливіші тези, які варто взяти до уваги.
(Ірина Славчаник, часопис "Голос з-над Бугу" №5-6 від 11.01.2018)
